Ольга Троцька

Illustration

1. Як так сталося

Школа, старші класи. Кар'єра вчитетля – найгірше, що можна для себе обрати, думала я, бо кожного дня бачила викладачів, а перед ними в класі до тридцяти біснуватих дітей – мій клас.

2. Як вчителька української мови вірила, що добре знаю англійську

І попросила допомогти своєму внуку з уроками. Це було всього один раз, але коли знайома спитала її, кого б вона порадила займатися зі своїм сином, сказала про мене.

3. О боже, що робити

Тоді я не була до цього готова – нести відповідальність за знання дитини! Тому зателефонувала знайомій, якось вона давала приватні уроки мені (насправді, за роки навчання в школі в мене було кілька репетиторів з англійської – тобто не один зразок для наслідування). Після цього в мене вже був готовий план дій і деякі матеріали. А хлопчикові треба було повторити все, що вони вивчали в першому класі за місяць, тобто треба було розробити інтенсивну програму повторення, орієнтовану на семирічну дитину. На щастя, часу на це вистачало – тоді я вже вступила на факультет іноземних мов, але заняття починалися так само за місяць.

4. Кілька інших дітей. Коли мені нудно, не хочеться сидіти на уроці

Нічого дивного в цьому немає, усі через таке походили: нас тримали в класах по 45 хвилин і тридцять з них ми нудилися, за десять збирали сумку (всього 40 хвилин, бо перші п'ять деякі ще тільки сходилися, а тих, що були, намагалися всадити за парти). Тепер я в ролі вчителя, але коли мені нудно, хочеться піти... Непоганий стимул готувати цікавинки для уроків! Щоправда на це йшло багато часу, та врешті назбиралося чимало матеріалу, корисних посилань і просто маленьких хитрощів (наприклад, "якщо цю саму роздруковану вправу, яка їй напевно не дуже сподобається, порізати й запропонувати поєднувати клаптики паперу, вона робитиме це із задоволенням").

5. Таких маленьких дітей у мене ще не було

Знову страх і сумнів. Я не розуміла як! і що потрібно робити, щоб дати їм якісь знання. Тепер дітки від рочку до чотирьох – найцікавіші учні для мене =) Працювати з ними мене навчили; звісно, апетит із їдою прибуває, і досвід також.

6. Я ж зовсім не вмію співати (завжди хотілося)!

Ти щось ду-у-уже цікаве, тільки розмовляєш англійською мовою – відправна точка всіх методик навчання (і не тільки для маленьких). Трохи схоже на роботу аніматора: ми співаємо, танцюємо, граємося. Перед тим як вести заняття самостійно, у мене було кілька пробних під наглядом всіх-всіх-всіх, а до цього – у парі з іншим викладачем. Я готувала плани на ці уроки – тренувалася. Якось запланувала пісню, а наш магнітофон хтось узяв, імпровізувати тоді я ще не вміла, і ми співали а капела. Якби я тільки знала, що викладачці, яка була зі мною, так само, відверто кажучи, незвично без фонограми, яка підстрахує й хоч трошки перекриє твій голос, я б, мабуть, не наважилася. А вона гарно співала в себе на уроках! Комплекси родом із дитинства – наприклад, мене вчитель музики в школі не брав у хор, а пісні йому напам'ять можна було розказувати. Тепер де співати – усе одно, і не тільки співати, наші заняття як маленький театр! Центром уваги на будь-якому уроці виступає дитина, а все інше меншає й зникає, щойно ми приземляємося в Англії.

На цьому, думаю, варто поставити крапку, бо "коротка інформація про себе" вже претворюється на мій власний блог.